З дитинства люблю математику. Легко її розумію. Фізико-математичний факультет університету закінчив з відзнакою. Вона багато чого пояснює. Математика – це мова. Мова символів. Мова залежностей. Мова формул. Це – ще одна мова нашого світу. Її варто розуміти. Це – як володіння іноземною мовою. Вона відкриває багато граней нашого світу, які складно пояснити іншими мовами. Розуміння таких граней корисне для життя.

Так я вважав до сьогоднішнього ранку.. Вранці все розширилося :)

І “розуміти” перетворилося в більш правдиве “відчувати”.

Маю звичку читати книги. Часто читаю саме вранці. Це корисно. В книгах багато мудрості. І вона чудово розміщується у свіжій ранковій голові. Читання книг допопомагає доторкнутися до недоторканого. Саме так сталося сьогодні. Вкотре доторкнувся до математики у книзі Насіма Талєба “Антихрупкість”. Тільки з нового боку.

Шкільна математика глибоко укріпила в моїй картинці світу лінійні залежності. Це тоді, коли результат від чогось є прямопропорційним. Наприклад, чим більше яблук у кошику, тим кошик важчий.

Із такої прямоти в моїй свідомості почалося формування картинки навколишнього світу. Пряма залежність глибоко осіла у моїй свідомості. Так глибоко, що навіть розуміння залежностей Ейнштейна, які є набагато ближчими до істини нашого світу, не змогли її зруйнувати :)

Таке “розуміння” прямої залежності перенеслося на відчуття іншого. Наприклад, у те, що заробіток грошей прямо залежить від прикладених зусиль та виділеного часу. А це помилково. Бо він залежить не прямо.

Навіть навчання на фізматі не знищило помилковості шкільної прошивки мого мозку. І лише життєвий досвід, спостереження та книги допомогли мені зрозуміти, що наш світ далеко не лінійний, і залежності в ньому далеко не прямопропорційні. Наприклад, багатство людини не є прямою залежністю від кількості зароблених нею грошей. Тут залежність далеко не лінійна. Як і в іншому – результат марафонського забігу не прямопропорційний виділеному часу при підготовці до марафону. Чи, пізнання світу не прямопропорціне від кількісті подорожей по інших країнах…

Тому математику варто відчувати! Саме відчувати! Це ближче до істини, ніж “розуміти”. “Розуміння” математики може завести у помилкові коридори, які вводять в оману про наш світ. У цих коридорах панує стереотип лінійності, і він шкодить. Його небезпечно закладати у дитячий фундамент розуміння світу. З ним варто бути дуже обережим! Особливо на самому початку формування картинки світу в наших дітей.

Тому, напевно, було б корисніше з самого початку допомогти людям “відчути” життєву математику. Саме відчути! Відчути справжню нелінійну залежність. Правду нашого життя. Прожити її на власному життєвому досвіді нелінійних процесів. Наприклад, спостерігаючи за тим, яку шкоду приносить іграшці падіння з різної висоти – тут залежність нелінійна. Або, наприклад, скільки користі іншим людям принесуть добрі справи від дій однієї людини, двох людей, трьох чи цілого класу – тут також залежність нелінійна. Чи, навіть просто проаналізувати на уроці математики (або навіть прожити на практиці на вулиці щось подібне) усім відому казку “Ріпка”, де є чудовий приклад нелінійної залежності. Адже ріпку витягли повністю й одразу дякуючи додаванню зусиль мишки, і ріпка зовсім не витягувалася по сантиметру від додавання бабки, внучки, Жучки й Мурки..

Така є правда нашого життя. І її варто одразу закладати у фундаменти свідомості наших дітей. Тоді їм буде простіше в нашому світі :) Їх життя буде більш гармонійним. І вони будуть щасливіші! :)

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *