Вони – учні ліцею №1 міста Полтави. Це гарний ліцей. Він особливий. Прогресивний. Вони навчаються там лише 4 місяці. У 8й клас пішли туди зі звичайних шкіл.

“Тут інші вчителі. Вони до нас відносяться зповагою. Як до особистості. Пояснють те, що нам не зрозуміло”, – так вони говорять про ліцей. І вважають своїм життєвим досягненням те, що потрапили сюди на навчання.

Їм по 13 років. Цікавий і важливий вік людини!

Останні декілька років проводжу тут зустрічі з учнями у перші дні нового року. Завжди йду з великим задоволенням! Цікаво мені. Кажуть, що і їм корисно :) Зутрічався переважно зі старшокласниками. З ними простіше :) Сприймав їх, як себе.

А сьогодні – зустріч з 8м класом.. Ще не відчуваю їх.. Давно не мав справи з дітьми такого віку.. Вакуум в голові.. Здається, що вже й не діти (в платочка не погарєшся :) ), і ще можуть бути не до кінця свідомими..

Вирішив імпровізувати. Без плану. Вивчати їх. Прагнув зрозуміти та відчути їхні цінності, допомогти їм самим знайти відповіді на питання, що їх хвилюють. Йшов за ними, а не вів їх. Тому всі теми далі випливали з самих піділітків. З їхнього нутра. З їхнього бачення. З їхнього сьогоднішнього життя.

Вийшов такий собі коучінг з підлітками :) Три години. Без перерви. Іти не хотів ніхто.. Багато питань і багато відповідей. Було цікаво. Пізнавально. Іноді навіть дуже!

Про справу свого життя.

З упевненістю назвав її лише кожен п’ятий. Їхні посмішки та захопленість розмовою про свою справу говорили мені, що вони дійсно відчувають, що це їхнє.

– Для чого ти це робиш? – запитую.

– Це приносить мені задоволення. Я розчиняюся в цьому, – такі були відповіді :)

Їхнє тіло трепетало. І на обличчі була щира приємна посмішка. Радів разом з ними :)

Інші ще не до кінця розуміють, чим хотіли б займатися у своєму житті. І нам, доросим, варто допомогти їм знайти та відчути це!

Про лінь :)

Усім з них вона заважає :) Всі захотіли з нею боротися. І ліниві оптимісти (серед них виявилися й такі) сказали, що є корисна лінь :) Вона допомагає знайти оптимальний шлях вирішення проблеми та уникнути помилок, бо потім “ліньки переробляти справу знову” :) І я погодився з цим :) :)

Про равликів :)

У Ані є два равлики. Вони залишають слід, коли кудись повзуть. Так і люди. Люди, як равлики. Вони залишають свій слід у житті. І коли якась людина потрапляє у життя іншої людини, вона залишить у ньому свій слід.

Кожен залишає за собою свій слід.. Слід равлика..

Яким буде ваш слід?.. Які сліди залишать у вашому мозку інші равлики, що повзають у вашому житті?..

Ось так :)

Про ярлики.

Їх багато навколо. Вони придумані кимось. Хто сказав, що вони підходять мені? Чому я повинна жити по написаному кимось сценарію “дитсадок – школа – унівеситет – робота – сім’я – пенсія”? Чому я не можу жити по своєму сценарію? По тому, який я сама собі пишу? По тому, який мені подобається?

Такі думки та питання лунали від них. Вони шукають сенс у тому, що їм пропонується. Вони прагнуть запропонувати альтернативу.

І в цьому їх варто чути!

Про свободу та світ, у якому хотілося б жити.

Вони її прагнуть! Їм хочеться вільно йти за своїми відчуттями. За їхньою інтуіцією. Їм не вистачає свободи.

Разом з тим ми розглянули варіант, коли 40 мільйонів “равликів” в Україні будуть повзти повністю вільно – туди, куди кожен захоче.

– Що буде тоді? – запитую.

– Тоді буде хаос, і це буде загрожувати нашій безпеці, – такий висновок вони зробили.

– Як бути в такій ситуації? – запитую далі.

– Треба встановити правила! Домовитися, – говорять :)

– Як домогтися, щоб усі виконували встановлені правила? – продовжую.

– Треба буде з дитинства вчити дітей виконувати такі правила. А тим, хто не навчився, допомогти це зрозуміти в дорослому віці з допомогою психологів та лікарів :)

Отже, світ, у якому б хотілося їм жити, вийшов таким: загальні правила забезпечують усім безпеку та максимальну свободу в рамках цієї безпеки + усі сприяють, щоб дітки змалечку вчилися виконувати ці правила + психологи та лікарі допомагають дорослим зрозуміти те, що треба ці правила виконувати.

Це на замітку нашим політикам! :)

Зрозумів, що в нашому суспільстві треба більше психологів та лікарів :) , які “допомагають дорослим зрозуміти те, що треба ці правила виконувати” :)

Що потрібно людині в такому світі, щоб бути щасливою?

Їхні відповіді на це питання та пояснення “чому саме це?” мене приємно вразили!

  1. Оптимізм. Бо він допомагає в болоті бачити користь.
  2. Уміння фантазувати. Бо це допомагає творити та втілювати те, що хотілося б.
  3. Реалізм. Бо він вирівнює ваги життя “добре-погано” та загартовує особистість. Готує нас до викликів реального життя.
  4. Повага до інших. Бо вона допоможе й мені отримати повагу інших до мене. А це приємно. Тоді всі щасливі.
  5. Уміння творити власними руками. Бо це дозволяє насолоджуватися життям і йти своїм життєвим шляхом.

Ось так :)

Хто має будувати такий світ?

Ми самі! – упевнено сказали вони.

І додали – і також треба буде допомогти нашим дітям побудувати такий світ, ЯКИЙ ЗАХОЧУТЬ ВОНИ! (нагадаю, що цим підліткам по 13 років..)

Дорослі, беріть приклад! Будуйте світ, у якому хочеться вам жити! Та допоможіть цим дітлахам будувати їхній світ. Вони вже готові це робити.

Про шрами…

Це виявилося для них важливим питанням!

Є піділітки, які ріжуть собі вени.. Відчув дискомфорт. Задався про себе питанням, у якому руслі говорити з ними про це?.. Вирішив дати можливість їм відкритися. До певної міри.

Чому вони це роблять? Добре це чи погано? – Кожен відноситься по-своєму. Коли рани загоюються, то вони загоюються і в свідомості також. Але шрами залишаються на тілі і постійно нагадують про ці рани. З цим потім прийдеться жити все життя. Це важко.

Якісь “равлики” залишили такі сліди у свідомості цих дітей. Це варто взяти до уваги! Зрозумів, що ці “сліди” сидять у їхніх головах та роблять свою якусь справу. Їм про це хочеться принаймні говорити.

Напевно, варто створити умови для того, щоб підлітки мали змогу проговрити такі речі з нами, дорослими. Тоді ми матимемо кращі уявлення про те, куди їх ведуть такі думки та вчасно зможемо реагувати. Це важливо!

Про війну.

Це погано, коли гинуть люди.

Війна заради кращого майбутнього має позитив.

Ось такі різні думки.

На їхнє прохання висловив свою думку про війну: будь-яка війна – це погано. Війна говорить про небажання домовитися. Через відсутність такого бажання у когось не мають гинути інші люди. Домовитися можна завжди! Потрібне лише бажання.

Про океан можливостей. Куди пливти?

Сьогоднішній світ – це океан моживостей. Можна пливти, куди захочеш.

Як вибрати вірний напрямок? – Пробувати. І відчувати.

Про сенс життя.

Сенс життя є тоді, коли є мета.

Де її взяти? – Поставити самому. У своєму напрямку в океані можливостей.

А ви, дорослі, відчуваєте такий океан можливостей у сьогоднішньому світі? У вас є ваш напрямок у цьому океані? У вас є мета у тому напрямку?..

Про час.

Він обмежений. І тому варто діяти сьогодні, бо іншого разу вже може й не бути.

У завершення я дав їм можливість скласти список їхніх важливих справ. І вони склали. Кожен собі.

PS

Сьогодні глибше зрозумів, що “пташок не варто вчити літати. Вони вміють це робити. Їм треба волю”.

Знову знайшов підтвердження тому, що дітей варто чути. І сприяти втіленню їхніх покликань. Вони мудрі. Часто вони мудріші за нас, дорослих. У нас “вже багато пластмаси” (© Вакарчук Святослав).

Напевно хтось із них одразу й почав діяти, бо через декілька годин я отримав від мами когось із дітей у Facebook: “Встреча была продуктивной! Дети в восторге! Я как мама 13-летнего ребёнка – Вам благодарна! Детям сейчас действительно не хватает веры в себя! Будем очень рады, если Вы прийдёте ещё!”

Відчуття від усього цього словами передати важко :) Бажаю вам їх відчувати! :)

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *